А скульптор тихо ламає, ламає нас всіх.
Життя триває, тримає за шкірку, як псів.
Все як в тумані, немає в цьому мареві днів вже ні початку, ні краю.
But I still believe. Я бачив тишу, у неї немає жалю.
В книжках не скажуть, не пишуть, що це абсолют.
І все так просто, одразу коротше же брак.
Немає ліків від сказу для диких собак.
Всі собаки потрапляють в рай,
а людей давно чекають в пеклі.
Схоже, це був мій останній трай, а твої руки такі ніжні і теплі.
Усі собаки потрапляють в рай, і там немає ланцюгів та бруду.
Але для тих, хто заїбався вкрай,
все ще буде.
А скульптор, сука, ламає, ламає цей світ.
В холодних пальцях стискає, хрустить текстоліт.
І що тут буде? Що стане? І хто тут при чому?
Десь тихо курять титани останній бичок.
Хтось кине кістку, хтось плюне, хтось крикне услід.
