Ти приніс мені айстри осінні, наче зорі умиті дощем.
На пелюстках тремтіли краплини, мов сльозинки, що стали вогнем.
І світилися очі ті сині, золотіна чекленовий [спів] сад, де багряний світанок палав.
Ти долоні мої зігрівай, наче сонце в долонях тримай.
Ой, стигти дощем наше вічне кохання, кріз час пронесем.
Хай зима засипає, дороги сліди.
Я навіки з тобою назавжди.
Й стигне під дощем наше вічне кохання, твій час пронесем.
Хай зима засипає дорогі сліди, я навіки з тобою назавжди.
Ми все одне одному вміли розказати
За стільки років.
Наші мрії мовлистя летіли
Крізь тумани життєвих доріг.
Та коли наші скроні біліли, начеїні на тихих садах, де під небом [спів] синім вагрямін, наші тіні сплітають свій шлях.
Твою руху в свої зігрівати [спів], наче жару осінній.
І для тебе якась тихотіла
Попри всі заметілі земні.
Айстри.
Під дощем наше вічне кохання, кріз час пронесем.
Хай зима засипає, дорогі сліди.
