У мене за плечима ціле море
непрожитих бажань і сподівань.
Не все в житті давалося прозоро,
та я навчилась жити без вагань.
Я теж могла сказати: "Все, не можу",
та хто б тоді нагодував дітей?
Я не просила в долі допомоги
і не скидала ночі із плечей.
А ти спитай, як жінка сильна стала,
коли життя залишило саму.
Як її доля кожен день ламала,
скільки разів казала: "Не впаду".
Бо сила не приходить нам у спадок, її гартують тисячі ночей.
Бо іноді за словом "все в порядку"
стоїть життя, невидне для людей.
Я пам’ятаю, як я гроші рахувала,
щоб вистачило дітям на обід.
Я навіть не злічу, як недоспала,
щоб вберегти дитинство від всіх бід.
