зі свічкових ниток виплітає волокна полумʼя
її шкіра здається матовою і тканною
жінка яка смілива у рухах тіла у власних проявах
жінка яка боїться мого кохання
повертає на вулиці вроджені та набуті
до провулків до парків з рядами дерев фруктових
жінка якій відомі до мене усі маршрути
яка прокладає їх яка їх перебудовує
на шляху проєктує та зводить міста картонні
жінка яка навчилась лишати у них прогалини
дослухатись до музики усередині з її обертонами
інтонаціями інтенціями острахами страхами
перевʼязані квіти гармонії нерозвʼязані
хвилі близькості шкірою котяться наостанок
і виносять на берег різнотравʼя у скляній вазі
